Із чого все починається?

Найбільш жорстокі прояви булінгу зазвичай відбуваються в підлітковому віці. Однак ще в молодшій школі кожен член класної спільноти займає свою позицію, починає відігравати в колективі певну роль. Тож вибір на жертву булінгу падає зазвичай не миттєво.

Булер і його прибічники можуть почати над кимось насміхатися. Якщо реакція та, що треба (дитина лякається, плаче, нервово відповідає агресорам), то буде спроба повторити ці принизливі жарти знов і знов.

Чи можна запобігти конфлікту?

Не в усіх шкільних вчителів є базові навики роботи в конфліктних ситуаціях, але більшою мірою врегулювання конфліктів — завдання шкільного психолога, який має проводити профілактичні бесіди з дітьми.

На жаль, за останні чотири роки градус агресії серед шкільної молоді зріс у кілька разів. У тому числі через загальну ситуацію в країні. Маленькі діти серед інших ігор вибирають «у війну». А школярі навіть підсвідомо можуть прагнути влаштовувати бійки і сутички.

Вчителям варто займатися запобіганням конфліктам. Вони повинні добре знати, чи є в класі діти, з якими однолітки не хочуть спілкуватися, ігнорують. Чи є в колективі прояви булінгу щодо когось з дітей.

Пропонуємо один дієвий метод. Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як діяти батькам кривдника?

Якщо проблема стала регулярною і неконтрольованою, батькам обох сторін — і того, кого ображають, і кривдників — треба вирішувати проблему спільно. І ця робота — дуже тонка й ювелірна, адже працювати доведеться з усіма сторонами конфлікту, включно зі школярами — свідками булінгу, які теж відіграють певну роль.

Батьки кривдника вдома мають провести серйозний діалог з дитиною. Однак важливо не вдаватися до моралізаторства й уникати підвищених тонів.Із дитиною треба говорити як з рівною, тобто як з дорослим. Можна сказати, що ви розумієте, що вона, напевне, зіткнулася зі складнощами і тому поводиться таким чином. Треба запитати, чи можете ви якось допомогти — поговорити, порадити, запропонувати бесіду з психологом. Важливо показати дитині, що її хочуть зрозуміти, а не просто звинуватити.