Історія виникнення назви «Україна». Перший і докладний з найдавніших описів сучасної української території зробив відомий грецький вчений Геродот (484-425 р. до н. е). На сторінках власних оповідань він називав цю землю Скіфією, а людей, які мешкали в межах цих земель, — скіфами. Можливо, ця назва походила від грецького слова skifo — «вузький», що означала вузьке розташування племен взДовж річки Борисфен (Дніпро), з часом їх витиснули кочовики-сармати. їхній напад обумовив зміну назви. І в IV ст. до н. е. цю територію вже називали Сарматія — за назвою нових хазяїв.

Оновлення населення впливало на зміну назви території. У II та III ст. на сучасну територію України приходять чергові племена іранських завойовників, їхнім символом був червоний колір, який уважали священним і надавав владу і силу, і ім’я їм було — рокси — що в перекладі означає — темно-червоний. Оскільки рельєф цих земель складався з ланів, до назви народу приєдналася форма рельєфу, і країну почали називати землею роксів — Роксоланією. Відома історія української дівчини Насті Лісовської, яка увійшла в історію під ім’ям — Роксолана — тобто мешканка роксоланських земель.

Назва «Русь» розумінні Україна широко вживалась за кордоном: українців називали русинами, проводячи чітку грань між ними і московитами аж до XVIII ст.

У ІХ-ХІІІ ст. виникає нова політична держава з центром в Києві — Київська Русь. Чому саме Руссю назвали цю землі? Це спірне питання, на яке не існує однозначної відповіді. Зокрема є версія нормандського походження цієї назви.

У часи розпаду Київської Русі на окремі незалежні землі слово «Україна» набуло нового значення — «князівство». Зокрема, у літописах зафіксовані Переяславська Україна, Галицька Україна, Волинська Україна, Чернігівська Україна, Київська Україна та ін.

Назва «Україна» вперше згадана 1187 р. в «Літописі Руському», в «Іпатійському літописі» він охоплює період до 1117 р. «Повість давніх літ» «Галицько-Волинський літопис» — до 1292 р. У листі до польського короля Зигмунда Августа турецький султан Сулейман (1564 р.) описує Кам’янець-Подільський як замок, розташований в Україні.

Петро Конашевич-Сагайдачний 1622 р. пише про «Україну вічну, власну предковічну вітчизну нашу».

На старих європейських картах є і Україна, і окраїна (територія Прикаспію між Московією і Ногайським станом).

Деякі сучасні українські дослідники виводять назву від слова «край», що первинно означало рідний край, країна, земля.

Запорожці в листі від 3 січня 1654 року підписуються: «Зо всім військом і Україною, вітчизною нашею». Тобто Україна набуває географічно-політичної назви, яка поступово завойовує простір. Після проголошення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року назва Україна остаточно стверджується як у внутрішньому, так і в міжнародному вжитку.

1. Географічні відомості про територію України в минулому

Перші географічні свідчення про територію сучасної України належать давньогрецьким та давньоримським географам. Багато географічних свідчень можна знайти в давніх літописах часів Ки­ївської Русі — в «Повісті временних літ», наприклад, перелічено географічні явища та процеси — бездощів’я, сурові зими, наведено описи поселень та шляхів сполучення.

1613 року на мапі Великого князівства Литовського позначено латиною vkraina. Автор карти Томаш Маковський. Інша назва карти — карта Радзивіла.

Один із найвидатніших картографів XVII століття Гійом Боплан створив перший варіант генеральної карти України 1639 р. Ця рукописна карта Tabula Geographica Ukrainska (Українська географічна карта, розмірами 44,5^Х62,5 см, масштабу 1:1500000) міститься в рукописному атласі Ф. Гетканта і на ній відображено 275 назв населених пунктів, 80 назв річок, 4 острови, 13 порогів, 4 лісів, 2 назви морів. Нині зберігається у Військовому архіві у Стокгольмі.

2. Сучасні географічні дослідження території України

1964 року при Інституті геофізики Академії Наук України був створений Сектор географії, який у подальшому був трансформований у Відділ географії, а з 1991 року на його базі заснували головний академічний центр географічних досліджень України — Інститут географії НАН України, що проводить фундаментальні дослідження в галузі раціонального природокористування та ліквідації наслід­ків великих екологічних катастроф, насамперед Чорнобильської.

Наразі всіх українських географів об’єднує Українське географічне товариство — всеукраїнська науково-громадська організація вчених, учителів, викладачів, студентів у галузі географії та суміжних з нею наук.

Товариство створене з метою задоволення та захисту спільних інтересів його членів, сприяння організації, розвитку, підвищенню ефективності та координації географічних досліджень, використання їхніх досягнень для вирішення проблем соціально-економічного розвитку, оптимізації взаємодії суспільства і природи.

Завдяки діяльності Українського географічного товариства в Україні започатковано низку освітянських проектів, конкурсів, масових заходів. Усі вони відіграють важливу педагогічну роль. Завдання, що стоять перед цією організацією, задекларовані в момент її фундації, й досі залишаються актуальними. Сьогодні, як і багато років тому, товариство співпрацює з органами державної влади і місцевими органами самоврядування, академічними установами України, зокрема з Національною академією педагогічних наук, закладами освіти, науково-дослідними установами, громадськими організаціями в Україні та географічними товариствами інших країн.

Комплексне узагальнення знань відбувається планово й цілеспрямовано завдяки діяльності науково-дослідних інститутів Національної Академії наук України (Інститут географії, Інститут геологічних наук, Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут, Морський гідрофізичний інститут і Океанологічний центр та ін. фахові інститути) та географічним факультетами і кафедрам, що є у вищих навчальних закладах України. Сучасні дослідження спрямовані на пошуки нових родовищ корисних копалин, вивчення й прогнозування розвитку природних комплексів, моніторинг навколишнього середовища, охорону природи України тощо.