Бджоли  (лат. Anthophila, або Apiformes) — секція в надродині Apoidea літаючих комах ряду перетинчастокрилих (частина цієї надродини відноситься до суспільних комах), споріднена осами і мурашками. Існує близько 20 тисяч видів бджіл. Їх можна виявити на всіх континентах, окрім Антарктиди. Бджоли пристосувалися харчуватися нектаром і пилком, використовуючи нектар головним чином як джерело енергії, а пилок для отримання білків та інших живильних речовин.

Дикі бджоли влаштовують гнізда в дуплах дерев, біля входів у печери або під скельними виступами. Домашні бджоли живуть у вуликах.

Захистом у бджоли є жало. Але, наприклад, вжаливши людину, бджола відразу ж гине. Задирки на кінчиках колючих щетинок бджоли, що знаходяться на жалі, не дозволяють їй витягнути його зі шкіри людини, чи будь-якого іншого ссавця. Отож, коли ця трудівниця полів нас жалить, відбувається миттєвий розрив всього жалючого апарату, в результаті чого бджола гине.
Якщо ж трапляється так, що бджола жалить іншу бджолу чи осу, тоді вона може легко витягнути своє жало.

Всім відомо, що укус бджоли болючий. Виникають набряки, які при ураженні слизових оболонок ротової порожнини та дихальних шляхів можуть привести до асфіксії. При потраплянні масивних доз отрути в організм можуть виникати ураження внутрішніх органів, особливо нирок. Крім того бджолина отрута – сильний алерген. У деяких осіб навіть на укус однієї бджоли може з’явитись гостра реакція та анафілактичний шок.

Джмелі  – близькі родичі бджіл і відрізняються від них перш за все величиною і густими довгими волосками, що покривають тіло. У земляного джмеля забарвлення чорне з двома рудими перев’язами на грудях і черевці і біло-сірим кінчиком черевця. У інших джмелів малюнок і забарвлення виглядають інакше.

Джмелі бувають “справжніми” з підроду Джміль-справжній (Bombus Latreille, 1802) та “несправжніми” – Джміль-зозуля (Psithyrus Lepeletier, 1833). Справжні джмелі, наприклад, Джміль земляний (Bombus terrestris (Linnaeus, 1758), який є найбільш розповсюджений на території Галицького національного парку, утворюють колонії, де є самка, що відкладає яйця та робочі особини, озброєні жалом. “Несправжні джмелі”, на кшталт, Джмеля-зозулі рудочеревої (Bombus (Psithyrus) rupestris (Fabricius, 1793), вони не мають жала, не будують гнізд і не оселяються колоніями, а є клептопаразитами справжніх джмелів – підкидаючи, у їх гнізда, свої яйця. Зозулі імітують забарвлення та запах справжніх джмелів, щоб робочі сприймали їх за своїх і вигодували саме їхнє потомство. Наклад, у Галицькому НПП Джміль-зозуля рудочерева імітує Джмеля кам’яного (Bombus lapidarius (Linnaeus, 1758). На теренах Парку відомо 15 видів джмелів. Найбільше їх видове багатство виявлено на Касовій Горі, де, з-поміж усіх, проживає два види, що занесені до Червоної книги України: Джміль яскравий (Bombus pomorum Panzer, 1805) та Джміль моховий (Bombus muscorum).

Укуси джмелів супроводжуються симптоматикою подібною до отруєння бджолиною отрутою. Значної небезпеки при одиничних укусах не виникає, за винятком можливості розвитку алергічної реакції.

Оси — кілька родин крилатих жалки́х комах ряду Hymenoptera, що характеризуються наявністю тонкого жала між грудною кліткою й черевцем. Оси можуть жити як на самоті, так і колоніями. У соціальних ос матки-королеви відкладають яйця, із запліднених яєць народжуються самиці — робочі особи, самці з'являються з незапліднених яєць і не мають жала. Личинки живляться комахами, але дорослі оси їдять в основному фрукти і цукор. Узимку запліднена самиця впадає в сплячку, інші оси вмирають.

Звичайні оси використовують два способи захисту. Пасивним способом є їхнє яскраве попереджувальне забарвлення, що складається з поперечних жовтих і чорних смуг, які відлякують птахів, ящірок і дрібних ссавців. Вороги швидко вчаться пов'язувати цей тип забарвлення з неприємним смаком здобичі і після декількох спроб залишають ос у спокої. Другим активним способом самозахисту є жало. Жало є заломленою трубкою, на якій немає зазубрин. Після того, як оса встромлює жало у шкіру супротивника і вприскує отруту, вона не гине, тому що легко витягує жало із шкіри і може знову його використовувати.

 Шершні - це найбільші європейські суспільні оси. Шершні живуть у густих старих лісах. Вони прикріплюють свої „паперові" гнізда до гілок дерев або будують їх у розколинах скель. Протягом літа робочі комахи добудовують і розширюють гнізда до декількох сотень шестигранних комірок, в яких поміщаються відкладені маткою яйця й личинки. Шершень у півтора рази більший за осу, крім того, у нього коричнево-жовте забарвлення тіла, на відміну від чорно-жовтого забарвлення оси.

Вважається, що крупні копитні тварини, наприклад, кінь, може загинути, якщо його 2-3 рази укусить шершень. На щастя, шершні рідко жалять коней, інших домашніх тварин і людей.
Шершні нападають тільки в дуже роздратованому стані. Відомі випадки, коли людина вмирала після одного-єдиного укусу шершня, оси або бджоли. Це відбувається, якщо виникає алергічна реакція організму на отруту шершня або бджоли. Отрута шершня вражає кровоносну систему, знижуючи внутршшьосудинний тиск і зменшуючи швидкість кровообігу у більшості ссавців. Колись ця отрута була предметом наукового інтересу. На основі отрути шершня розроблялися ліки для пониження рівня адреналіну в крові.

Укуси шершнів дуже болючі. На місці укусу з’являється набряк та запалення. Загальна картина отруєння – головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла та ін. Отруєння може супроводжуватись кропивницею, утрудненням дихання, розвитком набряку Квінке, в тяжких випадках – анафілактичним шоком.
Перша допомога при укусі перетинчастокрилих: видалити за допомогою пінцета жало з мішечком, який наповнений отрутою (у разі, якщо вас ужалила бджола), протерти місце укусу тампоном, попередньо змочивши його перекисом водню, прикласти холодний компрес або лід, у разі виникнення алергічної реакції хворому дати антигістамінні (протиалергійні) препарати.
Після надання першої допомоги, у разі системних реакцій організму на укус, терміново звернутись до лікаря.
Джерело: prirodaukraine.pp.ua