Діти - це святе. Усе найкраще дітям. Нехай хоч діти поживуть. Квіти життя. Радість в будинку. Синку, не турбуйся, тато для тебе все зробить.

Щось мене ось ця пісня страшно втомила. І як батька, і як колишнього дитини, і як майбутнього діда. Може, досить уже любити дітей? Може, пора вже з ними якось по-людськи?

Особисто я не хотів би з'явитися на світло в наш час. Занадто багато любові. Як тільки ти знаходиш дату народження, ти тут же стаєш лялькою. Мама, тато, бабусі, дідусі тут же починають відпрацьовувати на тобі свої інстинкти і комплекси. Тебе годують в три горла. Тобі викликають дитячого масажиста. Тебе для загального розчулення одягають в джинси і курточки, хоча ти ще навіть сидіти не навчився. А якщо ти дівчинка, то вже на другому році життя тобі проколюють вуха, щоб вішати золоті сережки, які будь-що-будь хоче подарувати любляча тітка Даша.

До третього дня народження все іграшки вже не поміщаються в дитячу кімнату, а до шостого - в сарай. День у день тебе спочатку возять, а потім водять по магазинах дитячого одягу, по шляху зарулівая в ресторани і зали ігрових автоматів. Особливо обдаровані по частині любові мами і бабусі сплять з тобою в одному ліжку років до десяти, поки це вже не починає тхнути педофілією. А, так - мало не забув! Планшетник! У дитини обов'язково повинен бути планшетник. А бажано ще й айфон. Прямо років з трьох. Тому що він є у Сергія, йому мама купила, а вона ж начебто не так вже й багато заробляє, набагато менше нас. І навіть у Тані є з сусідньої групи, хоча вона взагалі з бабусею живе.

Перед школою зазвичай закінчується «ляльковий період», і тут же починається «виправно-трудової». Люблячі батьки, нарешті, усвідомлюють, що вони наробили чогось не того. У дитини зайву вагу, поганий характер і синдром дефіциту уваги. Все це дає привід для переходу на новий рівень захоплюючої гри в батьківську любов. Цей рівень називається так - «знайди фахівця». Тепер з тим же ентузіазмом тебе тягають по дієтологів, педагогам, психоневролога, просто неврологів і просто психологам. Рідня шалено шукає якесь чудо, яке дозволить домогтися чарівних оздоровлюючих результатів, не змінюючи при цьому власного підхід до виховання дитини. На ці езотеричні по суті практики витрачається купа грошей, нервів і море часу. Результат - нуль цілих, трохи десятих.

Ще для цього періоду характерна відчайдушна спроба застосувати до дитини норми залізної дисципліни і трудової етики. Замість того, щоб щиро захопити маленького чоловічка якимось інтересом, замість того, щоб дати йому більше свободи і відповідальності - родичі шикуються в чергу з ременем і криком. В результаті - дитина вчиться жити з-під палки, втрачаючи здатність хоч чимось цікавитися.

Коли ж марність витрачених зусиль стає очевидною, починається етап надламаної батьківської пасіонарності. Тут майже все люблячі батьки раптом різко починають своїх дітей ненавидіти: «Ми для тебе, а ти!» Різниця лише в тому, що у одних ця ненависть виражається в повній капітуляції з подальшим спрямуванням отрока в освітній заклад закритого типу (суворовське училище, елітна британська школа), а інші врубают в своїй голові пластинку з написом «ти - мій хрест!»

Змирившись з тим, що нічого путнього з людини не вийшло, батьки з Тимойкрестом на шиї продовжують добивати в своєму вже майже дорослому дитині особистість. Відмазують від армії, влаштовують на платне відділення в вуз, дають гроші на хабарі викладачам і просто поточні витрати, купують квартиру, машину, підбирають синекуру в міру своїх можливостей. Якщо від природи Тимойкрест не дуже талановитий, то ця стратегія навіть приносить якісь більш-менш їстівні плоди - виростає психічно покалічений, але цілком добропорядний громадянин. Ось тільки набагато частіше на заліковування ран, нанесених надлишкової батьківською любов'ю, діти розплачуються зовсім інакше - здоров'ям, життям, душами.

Культ дітей виник в нашій цивілізації не так давно - всього якихось 50-60 років тому. І багато в чому це таке ж штучне явище, як щорічно вистрибує з маркетингової табакерки кока-Кольно Санта-Клаус. Діти - найпотужніший інструмент для розкрутки гонки споживання. Кожен квадратний сантиметр дитячого тіла, не кажучи вже про кубомілліметрах душі, давно поділений між виробниками товарів і послуг. Змусити людину любити самого себе такий маніакальною любов'ю - це все-таки досить складна морально-етична завдання. А любов до дитини заводиться з півоберта. Далі - тільки лічильник включай.

Конечно, это вовсе не означает, что раньше детей не любили. Еще как любили. Просто раньше не было детоцентричной семьи. Взрослые не играли в бесплатных аниматоров, они жили своей естественной жизнью и по мере взросления вовлекали в эту жизнь свое потомство. Дети были любимы, но они с первых проблесков сознания понимали, что являются лишь частицей большого универсума под названием «наша семья». Что есть старшие, которых надо уважать, есть младшие, о которых надо заботиться, есть наше дело, в которое надо вливаться, есть наша вера, которой надо придерживаться.

Сьогодні ж ринок нав'язує суспільству рецепт сім'ї, побудованої навколо дитини. Це свідомо програшна стратегія, яка існує лише для того, щоб викачувати гроші з домогосподарств. Ринок не хоче, щоб сім'я будувалася правильно, тому що тоді вона буде задовольняти більшість своїх потреб сама, всередині себе. А нещасна родина любить віддавати рішення своїх проблем на аутсорсинг. І ця звичка вже давно стала фундаментом для цілих галузей на мільярди доларів. Ідеальний, з точки зору ринку, батько - це не той, хто проведе з дитиною вихідні, сходить в парк, покатається на велосипеді. Ідеальний батько - це який буде в ці вихідні працювати понаднормово, щоб заробити на двогодинний візит в аквапарк. 

І знаєте що? А давайте-ка замінимо в цій колонці дієслово "любити" на який-небудь інший. Ігнорувати, плювати, бути байдужим. Тому що, звичайно, така батьківська любов - лише одна з форм егоїзму. Скажена мати, трудоголік-батько - все це не більше ніж гра інстинктів. Що б ми там не наговорили собі про батьківський обов'язок і жертовність, таке батьківство-материнство - це грубе насолоду, щось типу любовних утіх, одна суцільна біологія.

Є така прекрасна індійська приказка: «Дитина - гість у твоєму домі: нагодуй, виховай і відпусти».

Нагодувати - і дурень зможе, виховати - це вже складніше, а ось вміти дитини з перших хвилин його життя потихеньку від себе відпускати - це і є любов. Ти як завжди правий, Чингачгук.

Джерело