Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 в селі Ржищів Київської області. Українська письменниця-шестдесятниця, поетеса, професор Римського університету La Sapienza.
Багато хто її вважає сумлінням української нації. Вона у 60-70-і рр. XX століття виступала з критикою КПРС, у 2010 р. відкрито критикувала Януковича за арешт Юлії Тимошенко, у 2014 р. неодноразово їздила в зону АТО, надихаючи бійців Нацгвардії і ЗСУ. У 2015 році закінчила художньо-історичний роман про "деградацію Росії через роздоріжжя українських доль - стертих, знищених, перетасованих з середини XVIII і протягом усього XIX століття, від Катерини II до краху Російської імперії".
Подвиг Ліни Костенко.
Ліна Костенко - не тільки культовий поет, представниця української літератури, а й відомий дисидент і ключова фігура покоління українських шістдесятників, яка не боялася влади, але КПРС і КДБ серйозно побоювалися її. Багато людей, які знають особисто Костенко, описують її як майстра слова, завжди готову до опору владі, здатну протистояти органам правопорядку і навіть спецслужбам, коли потрібно було захистити когось із поетів та письменників України.
У 1963 році ідеологічний відділ ЦК КПУ прийняв рішення остудити запал модних на той час сміливих і талановитих літераторів -правозахисників Івана Дзюби, Євгена Сверстюка та Ліни Костенко. Їхні імена було викреслено зі списків авторів, дозволених до публікації. Тим не менше після цього поетеса не опустила руки, вона протягом усіх цих років працювала, писала твори, але ніде не публікувалася, чекаючи на кращі часи. Костенко постійно перебувала під наглядом спецслужб, проте далі простого спостереження, а також деяких бесід із нею уряд і спецслужби радянської країни так і не пішли.
У 1965 році Ліна Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Осадчим і Зваричевською, який проходив у Львові. А під час суду над братами Горинями кинула до їхніх ніг квіти. Потім разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу "Жовтень", а також до безлічі львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Незважаючи на те що письменники не зважилися виступити з протестом, вони все ж таки подали до суду прохання передати Б. Гориня на поруки як наймолодшого з заарештованих. Хоч ці вчинки ніяк не вплинули на рішення суддів, вони мали величезне моральне значення як для підсудних, так і для всієї України в цілому.
Сучасний український письменник Юрій Андрухович якнайкраще охарактеризував той внесок, який зробила Ліна Костенко у побудову незалежної України: "Саме вона прищепила сотням тисяч українців непохитну впевненість у тому, що цензура - це зло і злочин, а самоцензура дорівнює самогубству. Саме вона привчила не дуже сміливих людей до того, що слова “незалежність”, “гідність” і “свобода” існують в мові не просто так".
... Читати далі »
Людина, розумна людина, завжди сподівається на краще. Це природно, адже ми не станемо заперечувати, що найчастіше обставини, що нас оточують, просто змушують нас це робити. Надія супроводжує нас, напевно всюди, але що ми готові зробити для того, щоб вона не залишилася марною. Далеко не кожній людині випадає така честь, щоб сприяти втіленню кращих сподівань. А сприяння, активне сприяння в цьому - є єдина причина, по якій здійснюється це велике таїнство, дане нам Богом. Адже погодьтеся: не важливо, пливемо ми за течією чи проти, але важливо - на краще або гірше, і важливо, що рухаємося, і рухаємося по милості Божій.
20-е лютого 2014-го року стало якоюсь переломною датою цієї надії на краще для всього українського народу. Відчуваючи глибокі і тривалі приниження та відвертий гніт з боку пострадянської корупційної, кримінально-комуно-кегебістско-олігархічної химери, багатонаціональний український народ пробудився. Він встав перед тираном і не залишився у смертельної байдужості до майбутнього своїх дітей, до теперішнього своєї, даної Богом душі, до гідності та честі свого доброго імені.
На жаль «грабіжники граблять, і грабуючи, граблять грабіжно». Так написано у Святому Письмі. Ця дата з’явилася яскравим доказом тих слів і деспотична система вирішила умертвити цю надію.
Чи можна умертвити надію? «Надія лицеміра загине» - так написано у Святому Письмі. Але чи можна назвати лицеміром того, хто віддає найдорожче, що у нього є - життя, заради ближнього свого, заради кращого життя для ближнього свого? Таку людину називають героєм. Такі люди не вмирають, а їх життя продовжується на Небесах, поруч з Отцем Небесним.
... Читати далі »
Найгостріший спосіб або спроба вирішення виникаючих протиріч у поглядах, інтересах або цілях наших спільних взаємин може викликати конфлікт. І добре, коли цей конфлікт можна вирішити мирним, дипломатичним шляхом. Коли це перестає бути можливим, більш того, ситуація стає вкрай загрозливою для обох сторін, виникає необхідність силового рішення проблеми. Це на жаль властиво як для простих людських взаємин, так і для відносин між цілими спільнотами, державами.
Як і окремо взята людина, устрій держави не відрізняється. У будь-якої держави є свій напрямок, свій світогляд, свої сили, коло друзів і критиків, ряд доступних ресурсів, які вона спрямовує на ті чи інші потреби. У кожної держави є своя армія, яка переважно використовується для захисту цього суспільства від небажаних загроз, в слідстві яких може виникнути важка або невиправна шкода державності, або її народу. Але як бути, коли держава, з тих чи інших причин, обмежена в силах і засобах, а конфліктна ситуація розпалюється з загрозливою силою? У слав’ян існує одна мудрість, яка на російський мові звучить так: «не имей 100 рублей, а имей 100 друзей». Ця мудрість не виникла з вуст поетів чи прозаїків. Це просте народне спостереження. Багато хто з нас, з нагоди, активно використовують цю мудрість, так як допомога друзів може виявитися досить до речі, особливо в тих випадках, коли нам може загрожувати реальна фізична небезпека. Так і держави між собою іноді вдаються до допомоги своїх небайдужих сусідів, товаришів або відвертих друзів.
... Читати далі »
Ми згадуємо події, які відбулися в самому серці України під час
громадських протестів Революції Гідності. На вулиці Києва вийшли юнаки і дівчата, які більш за все прагнули європейського вибору та розвитку нової
демократичної правової держави.
На жаль, доля підготувала для них важкі випробування, а за свободу та гідність України прийшлось заплатити кров’ю.
Чотири роки тому у період з 18 по 20 лютого почулися безжальні постріли снайперів, які забрали життя простих українців на холодній землі столиці.
«Небесна Сотня» своїм життям розрахувалась за свободу для мільйонів українців, а із полум’я їх віри в найвищі цінності та ідеали вийшла ще більша кількість загартованих вогнем і мечем патріотів, які згодом першими стали на захист соборності і незалежності у війні на сході України.
Саме тому за ініціативи Обласного центру патріотичного виховання молоді за підтримки Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької облдержадміністрації, у співпраці з кіноконцертним залом імені Олександра Довженка відбудеться урочистий захід присвячений Дню пам’яті Героїв Небесної сотні.
Дата проведення – 20.02.2018
Час проведення – 12.30.
Місце проведення – кіноконцертний зал ім. О.П. Довженка
... Читати далі »
Ця історія досі викликає неоднозначні оцінки. І це відбувається як з боку суспільно - політичної свідомості обох держав, учасниць згаданої події, так і з боку суто історичного підходу вельми шанованих дослідників.
29 січня 1918 року. Збройне зіткнення на залізничній станції біля села Крути, яка розташовувалася на 130-му кілометрі в північно-східному напрямку від Києва, Україна. Учасники події: невеликий загін з боку юної Української Народної Республіки (близько 600 чоловік) і знаменита Червона гвардія Радянської Росії, яка значно перевищує своїх вимушених супротивників числом, бойовим потенціалом і досвідом. Результат бою не важко передбачити. У запалі громадянського протистояння, трансформації суспільного і політичного світогляду, в пікових точках переломних моментів, що стали низкою таких подій, які змусили нашу історію зазнати найглибших змін, цей бій ніяк не міг залишитися в забутті.
Причини, з яких це сталося, для деяких очевидні, для деяких так і залишаться незрозумілими і навіть зовсім необгрунтованими, але вони мали місце бути. Як факт, який завжди залишається фактом - такою правдою, яку неможливо ані сховати, ані спотворити; лише на короткий час і лише під дією величезного страху. Але коли ця напруга слабшає, правда знову відкривається. Вона як світло, від якого тікає всяка темрява.
... Читати далі »
Маловідомий факт на світі є лише два полководці які не програли жодної битви, всі походи закінчили успішно, захопили всі міста які брали в осаду. Один з них це Олександр Македонський неофіційно визнаний найкращім полководцем всіх часів та народів. А другий це український козак Іван Сірко (1605)-1680) він обирався запорожцями на посаду кошового отамана рекордну кількість раз. Сірко мав феноменальний військовий талан за життя він провів 55 походів проти Османської імперії та 65 великих битв та 179 сутичок з ворогами і у всіх з них здобув перемогу. Під його керівництвом козаки захоплювали: Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай, Трапезунд.
Перша велика перемога по командуванням Сірка сталася в 1646 року в ході тридцятирічної війни запрошений французами 2500 тисячний загін запорізьких козаків на чолі яких стояли Богдан Хмельницький та Іван Сірко за одну ніч взяли іспанську фортецю Дюнкерк, яку французька армія принца Конде не могли захопити п'ять років. Фортеця Дюнкерк знаходилася в руках іспанців, і мала стратегічне значення - її називали «ключом від Ла-Маншу» Вдячні французи на честь перемоги Івана Сірка встановили пам'ятник козакам на березі Ла-Маншу.
На початку 1670-х років на переправі в пониззі Дніпра Сірко з 2 тисячами козаків розбив 10 тисячну татарську армію.
1675 у битві біля Чортомликської січі під його керівництвом була розбита 15 тисячну турецьку армія. Унаслідок нічного бою з 15 тисяч яничарів урятував лише 3 тисячі, а втрати козаків не перевищили 50 душ. Часом з цією перемогою пов'язують лист Мухаммеда IV до запорожців і славнозвісну відповідь йому, Наступного року Сірко здійснив з 20 тисячною козацькою армією похід у Крим і став першим козацьким отаманом кому вдалося захопити столицю Кримського ханства Бахчисарай.
... Читати далі »
У 1965 році Ліна Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Осадчим і Зваричевською, який проходив у Львові. А під час суду над братами Горинями кинула до їхніх ніг квіти. Потім разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу "Жовтень", а також до безлічі львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Незважаючи на те що письменники не зважилися виступити з протестом, вони все ж таки подали до суду прохання передати Б. Гориня на поруки як наймолодшого з заарештованих. Хоч ці вчинки ніяк не вплинули на рішення суддів, вони мали величезне моральне значення як для підсудних, так і для всієї України в цілому.
Людина, розумна людина, завжди сподівається на краще. Це природно, адже ми не станемо заперечувати, що найчастіше обставини, що нас оточують, просто змушують нас це робити. Надія супроводжує нас, напевно всюди, але що ми готові зробити для того, щоб вона не залишилася марною. Далеко не кожній людині випадає така честь, щоб сприяти втіленню кращих сподівань. А сприяння, активне сприяння в цьому - є єдина причина, по якій здійснюється це велике таїнство, дане нам Богом. Адже погодьтеся: не важливо, пливемо ми за течією чи проти, але важливо - на краще або гірше, і важливо, що рухаємося, і рухаємося по милості Божій.
Найгостріший спосіб або спроба вирішення виникаючих протиріч у поглядах, інтересах або цілях наших спільних взаємин може викликати конфлікт. І добре, коли цей конфлікт можна вирішити мирним, дипломатичним шляхом. Коли це перестає бути можливим, більш того, ситуація стає вкрай загрозливою для обох сторін, виникає необхідність силового рішення проблеми. Це на жаль властиво як для простих людських взаємин, так і для відносин між цілими спільнотами, державами.
Ми згадуємо події, які відбулися в самому серці України під час
Маловідомий факт на світі є лише два полководці які не програли жодної битви, всі походи закінчили успішно, захопили всі міста які брали в осаду. Один з них це Олександр Македонський неофіційно визнаний найкращім полководцем всіх часів та народів. А другий це український козак Іван Сірко (1605)-1680) він обирався запорожцями на посаду кошового отамана рекордну кількість раз. Сірко мав феноменальний військовий талан за життя він провів 55 походів проти Османської імперії та 65 великих битв та 179 сутичок з ворогами і у всіх з них здобув перемогу. Під його керівництвом козаки захоплювали: Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай, Трапезунд.
